Бюджет та громадськість

Повноваження МСЕК, які передбачені законодавством, і подальша практика реалізації рішень про встановлення інвалідності

Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності.
Проведення медико-соціальної експертизи на даний час регулюється Положенням про медико-соціальну експертизу, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р.
Відповідно до цього Положення на медико-соціальну експертну комісію (далі - МСЕК) покладається досить багато обов’язків. Більшість з них є цілком реалістичними, водночас окремі повноваження не завжди можуть бути виконані належним чином.

Зокрема, міські та районні МСЕК визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Фактично вищезазначене повноваження є досить широким і визначальним як для МСЕК, так і для самого громадянина, який оформляє інвалідність. Тому об’єктивний і правильний підхід до визначення ступеня обмеження життєдіяльності, причини і часу настання інвалідності тощо має досить важливе значення і залежить від фаховості членів МСЕК.
МСЕК має повноваження визначення потреби в сторонньому догляді та допомозі. Також МСЕК визначає потребу інвалідів у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв. Це повноваження є досить важливим, проте надалі рішення не забезпечено жодними фінансовими гарантіями. У більшості випадків виникають непорозуміння із МСЕК щодо фактичного забезпечення, проте його функції обмежуються тільки підтвердженням «потреби», надалі не має відношення до процесу забезпечення, проте ці функції не завжди розрізняються. Умови такого забезпечення інвалідів встановлено Порядком забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006р. Зокрема, відповідно до цього порядку інваліди та інші особи забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації за рахунок коштів державного бюджету, передбачених Фонду соціального захисту інвалідів на зазначену мету. Проте вже впродовж багатьох років бюджетне фінансування є цілком недостатнє, а черги за отриманням технічних засобів значні.
МСЕК визначає медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним. Це досить важливе повноваження, оскільки це перший крок для інваліда отримати спеціальний транспортний засіб. Знову ж таки, в подальшому інваліди забезпечуються спеціальним автотранспортом відповідно до інших нормативно-правових актів та іншими органами соціального забезпечення, хоч фінансування яких з бюджету знову ж таки практично відсутнє.
Ще одним досить важливим повноваженням МСЕК є складання та корегування індивідуальної програми реабілітації інваліда, в якій визначаються види реабілітаційних заходів та строки їх виконання, і контролюють ефективність її виконання. Індивідуальна програма реабілітації — комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії. Правильне складання індивідуальної програми реабілітації інваліда є необхідною умовою подальших позитивних змін здоров’я інваліда. Тому членам МСЕК слід дуже ретельно ставитися до цих повноважень. Загалом індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів для повнолітніх інвалідів — медико-соціальною експертною комісією, для дітей-інвалідів — лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Визначення конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені щодо інваліда, дитини-інваліда, кошторис витрат за рахунок бюджетних коштів чи загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда в межах своїх повноважень здійснюють медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультаційні комісії лікувально-профілактичних закладів — щодо дітей-інвалідів), органи праці та соціального захисту населення, служби зайнятості, реабілітаційні установи, розпорядники відповідних коштів. Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації інваліда, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів. Індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності. Індивідуальна програма реабілітації має для інваліда, дитини-інваліда рекомендаційний характер. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів, передбачених його індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. Інвалід (законний представник дитини-інваліда) самостійно вирішує питання про вибір та забезпечення конкретними засобами чи послугами реабілітації, включаючи засоби пересування, вироби медичного призначення, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру, санаторно-курортне лікування тощо в межах його індивідуальної програми реабілітації. Водночас хоча реабілітація інвалідів досить детально врегульована Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», проте фінансово всі передбачені законом заходи не підтримуються навіть на мінімальному рівні.
Також на МСЕК покладається обов’язок проводити серед населення роз'яснювальну роботу з питань медико-соціальної експертизи. Проте цей обов’язок в подальшому не конкретизується в положенні. Фактично єдиним засобом просвітницької роботи МСЕК є деякі інформаційні стенди в приміщеннях окремих МСЕК, на яких міститься певний мінімум інформації, необхідний для особи, що збирається проходити медико-соціальну експертизу. Роз’яснювальної роботи в інших формах МСЕК не проводить. Проте проблема тут виникає комплексна, оскільки закон не передбачає форм здійснення роз’яснювальної роботи, відсутня співпраця із медіа тощо. Натомість власних ЗМІ МСЕКи не мають. Тому і виникають проблеми з проведенням роз’яснювальної роботи серед громадян.
З попереднім повноваженням повязане і наступне – МСЕК повинні брати участь у здійсненні заходів щодо профілактики інвалідності.
Також районні МСЕКи повинні вивчати динаміку інвалідності за групами, причинами, окремими захворюваннями та надавати консультаційну допомогу з питань реабілітації та
стороннього нагляду, догляду або допомоги інвалідам лікарям лікувально-профілактичних закладів та працівникам реабілітаційних установ.
Таким чином, на районні (міські) МСЕК покладаються досить великі повноваження. Ці повноваження можна умовно поділити на такі, які спрямовані на визначення інвалідності та проходження реабілітації, на проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення, на здійснення аналітичної роботи.
Загалом ці повноваження виконуються лікарями – членами МСЕК поряд з іншою лікарською роботою, тому нерідко формально складаються індивідуальні програми реабілітації інваліда, проведиться інформаційно-роз’яснювальної роботи тощо. Водночас від реалізації цих повноважень прямо залежить реабілітація інваліда та інші можливості щодо реалізації права на охорону здоров’я. Частково допомогу у проведенні інформаційно-роз’яснювальної роботи надають неурядові організації (організації інвалідів, правозахисні), поширюючи інформацію серед цільової групи.
Представники Центру громадської адвокатури та Львівської обласної асоціації інвалідів неодноразово спілкувалися з інвалідами з різних регіонів Львівщини щодо їх відносин з МСЕК. Висновки, які можна зробити, є наступними: інваліди не знають порядку проходження медико-соціальної експертизи, не знають підстав надання інвалідності, не знають підстав для призначення інвалідності довічно, не знають, що робити, якщо МСЕК прийняв водночас і позитивне, і негативне рішення (наприклад, надання інвалідності третьої групи замість другої, або надання інвалідності на два роки замість призначення її довічно тощо). Водночас інформування по цих питаннях повинно здійснюватися і медико-соціально експертними комісіями також.
Громадські організації, в тому числі і громадські організації інвалідів намагаються сприяти правовій просвіті громадян (інвалідів, потенційних інвалідів), проте нерідко вони не мають належних правових знань щодо вищезазначених проблем. Вирішення вищезазначених проблем можливе лише завдяки взаємодії інвалідських організацій та організацій правового спрямування, оскільки перші можуть об’єднати людей, які потребують правової допомоги у відносинах з МСЕК, а правові організації можуть провести правове навчання, надати правову допомогу, здійснити представництво інтересів громадянина в органах влади (в тому числі і перед МСЕК). Саме з цією метою Центром громадської адвокатури та Львівською обласною асоціацією інвалідів і здійснюється реалізація проекту «Центр з надання правової допомоги при вирішенні конфліктів, які виникають під час проходження медико-соціальної експертизи» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Оксана Коваль, Центр громадської адвокатури

Синдикація

RSS-матеріал

Вхід

Зараз присутні

Зараз присутні 0 користувачів та 0 гостей.